Моя візитівка

 Педагогічне гасло:

"Любити дітей - по-материнськи,
           Виховувати - по-сухомлинськи,
                  Працювати - з креативом,
                          Відпочивати - з позитивом!"

Життєве кредо:

«Любити життя, і цінувати кожну його хвилину, нести радість, у книгах-шукати істину, у людях – мудрість».

   Моя професія – Вихователь!

                     « Дорогу я обрала у житті таку , яку сама обрать хотіла.

                     І скільки я по цій дорозі йду , ніколи про свій вибір  не жаліла.

                     І завжди я  гордитись буду  , що доля саме так  у мене склалась .

                     Якби ще раз  прийшлося обирать ,

                                         Я б ні хвилини не вагалась»

            Ви питаєте мене, чому я вихователь?

   Кожного ранку я стою біля вікна і вдивляюся в обрій... Сьогодні  вальс маленьких зимових сніжинок  заклопотано гуляє коштовним   срібним  пейзажами  зимового ,  морозного ранку. Сонце гуляє вікнами  міських  будинків, а на подвір’ї нашого ДНЗ суцільний спокій, який за десять хвилин вибухає, немов святковий феєрверк, дитячим сміхом і галасом.  Маленькі дітлахи   зі своїми батьками поспішають до нашого  дитсадка   «Ромащка».  І кожного разу я замислююсь над тим, що мені більше подобається: ця тиша чи цей неспокій? І кожного разу, вже 30 роки, не можу жити саме без цього  хвилюючої метаморфози.

    Ви питаєте мене, чому я вихователь? Напевно, це так само, як спитати, а чому я живу і чи хочу я щось змінити? Риторика, та й годі. Адже сценарій мого життя наповнений багатими подіями, написаний щедрою рукою долі, яка не дозволила мені бути самотньою і зосередженою тільки на собі. У моїй діяльності немає контрастів «вихователь –  вихованець», тут малюки  і є співавторами моєї життєвої саги. Так воно – бути вихователем! Отак qc іспиту. Не піддаватись настрою, особистим негараздам, кожному посміхатись та сто разів на день бажати доброго дня! 

    І нехай про моїх вихованців ще не заговорили, як про геніальних, я ніколи не проміняю сміх моїх дітей, їх перешіптування, їх мовчання, таке рідне – від сонного до патетичного, їх безтурботність або збудження, а колорит почуттів, що віддзеркалений у їхніх очах, просто примушує вносити нові корективи у мою особисту повість. Я повинен на  бути то суворою , то м’якою , то співчутливою і терпеливою, то непохитною… Життя вихователя … Не можу дозволити собі зупинку, адже це подорож несамовито щастя і знесилюючих поразок людей, котрі обрали ремесло тривалістю в життя.

  Я не знаю, чи потраплю на телебачення, чи стану відомим на всю країну, чи буду відпочивати закордоном. Я звичайний вихователь, яких багато. Намагаюся старанно працювати, сіяти в дитячих душах добре, мудре, вічне. Я, напевно, ніколи не побачу світ, для нього я піщинка, але щодня я роблю все для того, щоб моя   малеча  стала  для мене цілим світом. 

    Ви питаєте мене, чому я вихователь? Я знаю відповідь! Тому що мені є чим ділитись. Тому що, я ніколи не вважала  працю у дитсадку  своєю професією: мені не важливий розмір заробітної платні. Тому що я не хочу належати тільки собі, тому що вихователь в кожному із нас.